Наведено результати спостереження 62-х жінок протягом 5-ти років після односторонньої оваріо- або аднексектомії. Встановлено найбільш характерні зміни в репродуктивній системі за відсутності одного яєчника та визначено переваги хірургічної лапароскопії для лікування кістозних змін єдиного яєчника.

Обстежено 100 жінок, із них 50 - із завмерлою вагітністю в терміні 4 - 12 тижнів і 50 жінок, яким проведено артифікаційні аборти. Частина пацієнток з неспецифічними ендометритами одержували традиційне протизапальне антибактеріальне лікування (інфузіна терапія, санація порожнини матки диоксидином), іншим хворим до комплексної терапії включено озонований лаваж порожнини матки (озонований 0,9 % розчин NaCl), гомеопатичну терапію (Генікохель, Лімфоміозот, Траумель С) та інфузійну озонотерапію протягом 3-х днів. Показано високу ефективність запропонованого комплексу лікувальних заходів у порівнянні з традиційними методами, що проявлялося у вираженому позитивному впливові на організм хворих жінок (бактерицидний, дезінтоксикаційний, антигіпоксичний, імуномоделюючий, нормалізуючий процеси перекисного окиснення ліпідів та антиокиснювальної активності).

Індекс рубрикатора НБУВ: Р715.305.1-5

Шифр НБУВ: Ж23282 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Досліджено особливості ендокринного, емоційного стану жінок репродуктивного віку, які перенесли односторонню оварі- та аднексектомію. Визначено структурний та функціональний стани єдиного яєчника протягом п'яти років після односторонньої оварі- та аднексектомії. Розроблено прогнозування обструкції верхніх сечових шляхів жінок, які потерпіли від об'ємних утворень органів малого тазу, що супроводжувалися одно- або двосторонньою нирковою обструкцією. Запропоновано методи корекції гормональних порушень у жінок репродуктивного віку, які перенесли односторонню оварі- та аднексектомію.

Освещены актуальные вопросы консервативной и оперативной гинекологии. Описаны новые подходы к диагностике, лечению и профилактике заболеваний репродуктивной системы женщины. Раскрыты особенности этиологии и патогенеза заболеваний женских половых органов. Уделено внимание современным лечебным технологиям, в частности органосберегающим лапароскопическим операциям, которые имеют высокую диагностическую ценность и позволяют восстановить репродуктивную функцию женского организма. Даны основы регуляции менструального цикла и тактики ведения гинекологических больных. Рассмотрены вопросы симтоматологии и диагностики эндокринных нарушений у женщин разного возраста, а также воспалительных заболеваний женских половых органов.

Побудовано структурно-функціональні, математичні та інформаційні моделі ідентифікації узагальнених критеріїв оцінювання навчально-наукової діяльності студентів для інформаційної підтримки прийняття рішень в процесі реалізації неперервної підготовки науковців. Запропоновано інформаційну модель визначення навчально-наукового рівня студентів, розроблено автоматизовану систему моніторингу, аналізу та обробки даних, що характеризують відповідний рівень підготовки наукових кадрів вищої кваліфікації.

Клиническое руководство по гипопаратиреозу Европейского общества эндокринологов одобрено Европейским конгрессом эндокринологов (май 2015 г.) и было опубликовано в European Journal of Endocrinology в июне 2015 г. Рекомендован скрининг на гипопаратиреоз всем пациентам, у которых была операция в области шеи. При наличии гипокальциемии и низкого уровня паратгормона необходимо провести обследование на хронический гипопаратиреоз.

Представлені дані щодо розповсюдженості вірусу папіломи людини (ВПЛ) в Україні на основі аналізу понад 40 тисяч жінок різного віку, обстежених у Медичній лабораторії "ДІЛА" за період від 2014 до 2016 року. Вивчені особливості структури виявлення високоонкогенних генотипів вірусу папіломи людини при інтраепітеліальних ураженнях шийки матки легкого, середнього та важкого ступенів. Серед усіх обстежених кількість жінок, в яких було виявлено вірус папіломи людини, склала 34 %, більшість з яких (65 %) були інфіковані високоонкогенними генотипами ВПЛ, причому в 90 % випадків це виявилася мікст-інфекція. Структура виявлення різних високоонкогенних генотипів ВПЛ в Україні є наступною: 16-й генотип - 23 %, 53-й генотип - 16 %, 31-й генотип - 14 %, 33-й генотип - 11 %, 66-й генотип - 11 %, 68-й генотип - 11 %. Найбільша питома вага ВПЛ-інфікованих жінок припадає на молодий вік (молодше за 20 років та 20 - 29 років). Окрім того, була виявлена цікава закономірність: що важчим є ступінь ураження епітелію, то менший спектр виявлення високоонкогенних генотипів. Якщо при інтраепітеліальних ураженнях легкого ступеня (CIN I) було зафіксовано більше 11 різновидів генотипів, то при середньому ступені (CIN II) - до 10, а при важких інтраепітеліальних ураженнях (CIN III) - тільки 3 генотипи. До того ж, зі збільшенням важкості інтраепітеліальних уражень зменшується кількість випадків мікст-інфекцій. Незалежно від тяжкості інтраепітеліальних уражень найбільшу частку складає 16-й генотип: 24 % при інтраепітеліальному ураженні легкого ступеня, 61 % - при інтраепітеліальному ураженні середнього ступеня та та 70 % - при важких інтраепітеліальних ураженнях. Далі серед найпоширеніших - 31-й, 33-й та 18-й генотипи. Можна припустити, що в Україні саме 16-й, 31-й, 33-й та 18-й генотипи асоційовані з інтраепітеліальними неоплазіями різного ступеня тяжкості, тобто інфіковані цими генотипами жінки складають групу високого ризику.

Досліджено агрегативно-седиментаційну стійкість та полідисперсність водних суспензій діоксиду титану у водних розчинах промислових поверхнево-активних речовин різної природи та в їх бінарних розчинах з поліметакриловою кислотою. З'ясовано, що за наявності в суспензіях поліелектроліту домішки аніонної та катіонної ПАР практично не впливають на середній радіус частинок, проте змінюють їх полідисперсність, а домішки катіонної ПАР суттєво впливають на весь комплекс показників дисперсності.

На підставі концентраційних залежностей рН середовища, оптичної густини, питомої електропровідності водних бінарних розчинів лауретсульфату натрію та бензетоній хлориду з'ясовано роль кулонівської і гідрофобної взаємодій у розвитку асоціативних та агрегативних процесів. Виявлено, що у випадку протилежно заряджених поверхнево-активних речовин (ПАР) для концентрацій, менших від критичної концентрації міцелоутворення, ці взаємодії підсилюють одна одну і сприяють розвитку асоціативних та агрегативних процесів у системі за схемою парної взаємодії. Для концентрацій ПАР, вищих від критичної концентрації міцелоутворення, агрегативні процеси зумовлені, головно, взаємодією за участю міцел однієї ПАР з молекулами іншої та подальшим почерговим формуванням бішарів із молекул обох ПАР.

Вивчено оптичні та реологічні властивості змішаних розчинів протилежно заряджених іонних ПАР - аніонного додецилсульфату натрію та катіонного бензетоній хлориду. Змішування додецилсульфату натрію з бензетоній хлоридом супроводжується фазовим розшаруванням системи з появою, залежно від складу розчину, опалесценції, інтенсивної муті, а за стехіометричного співвідношення компонентів - осаду. Досліджені системи мають нелінійний характер реологічної поведінки В'язкість змішаних розчинів різко зростає зі збільшенням сумарної концентрації та вмісту катіонного бензетоній хлориду в системі.

На підставі концентраційних залежностей pH середовища, еквівалентної електропровідності та відносної в'язкості бінарних розчинів поліметакрилової кислоти та лауретсульфату натрію з'ясовано, що їх фізико-хімічні властивості зумовлені як взаємодією гідрофобних хвостів поверхнево-активної речовини з гідрофобними ділянками макромолекул поліелектроліту, так і конденсацією протиіонів на іонізованих карбоксильних групах.

Досліджено агрегативну стабільність водних суспензій діоксиду титану у бінарних сумішах промислових ПАР та продемонстровано їх неоднозначний вплив на процеси редиспергування порошку і стабілізації досліджених систем.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р281.771

Рубрики:

Вітаміни

Шифр НБУВ: Ж101004 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Трихомоніаз є найпоширенішою в світі невірусною інфекцією, що передається статевим шляхом та обумовлена Trichomonas vaginalis - найпростішим одноклітинним паразитом, який належить до класу джгутикових. Трихомоніаз не підлягає звітуванню у багатьох країнах, через що оцінка поширеності інфекції у скринінгу населення є складною. За оцінками ВООЗ, у 2008 році було відзначено 276,4 млн випадків захворювання, глобальна поширеність Tr. vaginalis становить 8,1 % для жінок та 1,0 % для чоловіків. Рівень розповсюдження Tr. vaginalis сильно відрізняється в залежності від популяції, країни, методів ідентифікації збудника. Однією з вагомих причин діагностики та лікування Тr. vaginalis є підвищення ризику зараження та передачі ВІЛ від 2,1 до 2,8 разів за його наявності. Більшість жінок (85 %) та чоловіків (77 %) із Tr. vaginalis не мають ніяких симптомів захворювання. У третини інфікованих жінок симптоми з'являються протягом 6 місяців. Серед тих, у кого є клінічні прояви, вони включають неспецифічні ознаки: наявність піхвових виділень різної інтенсивності та щільності, дизурію, свербіж, подразнення, ниючий біль унизу живота. Доступна діагностика для Tr. vaginalis коливається від базової мікроскопії до аналізів ампліфікації нуклеїнових кислот. У жінок рекомендується забирати біологічний матеріал із заднього склепіння піхви, в чоловіків - сечу, еякулят, секрет передміхурової залози. МЛ "ДІЛА" пропонує визначення наявності Tr. vaginalis методом золотого стандарту InPouch або шляхом проведення одномоментного визначення найбільш розповсюджених 4-х патогенів та 3-х умовних патогенів методом "Скринінг 7 ІПСШ". Контроль ефективності лікування згідно з настановами з лікування інфекцій, що передаються статевим шляхом, Центрів з контролю і профілактики захворювань США через високий ризик реінфекції рекомендується проводити всім жінкам протягом перших 3 місяців після лікування, незалежно від того, чи вважають вони своїх статевих партнерів вилікуваними.

Mycoplasma genitalium (M. genitalium) є поширеною причиною цервіциту та негонококового уретриту. На сьогодні з цим збудником вже пов'язують запальні захворювання органів малого таза та сексуально набутий реактивний артрит. Єдиним діагностичним методом є тест на ампліфікацію нуклеїнових кислот (NAAT), який виявляє специфічну ДНК (ПЛР) чи РНК M. genitalium. Запропоновано декілька схем терапії залежно від неускладненого чи ускладненого перебігу інфекції M. genitalium та визначення резистентності до макролідів.

Парвовирус В19 (PV B19, инфекционная эритема, "пятая болезнь", "синдром пощечины") - это патогенный для человека одноцепочечный ДНК-содержащий вирус из семейства парвовирусов, который размножается в эритроидных клетках-предшественниках и вызывает их гибель. Репликация вируса происходит преимущественно в клетках-предшественниках эритроидного ряда (эритробластах), мегакариоцитах и макрофагах костного мозга, селезенки, а также клетках эндотелия плаценты, в тканях миокарда, печени, легких, почек и синовиальных оболочках плода. Лица, у которых генетически отсутствует Р-антиген (1 из 200 тыс. человек), устойчивы к заражению парвовирусом B19. Риск первичного инфицирования во время беременности в зависимости от эпидемиологической ситуации составляет от 1,5 до 14,5 %. У 70 % инфицированных беременных женщин не будет клинических проявлений заболевания. Риск вертикальной передачи парвовируса В19 составляет 35 %. До 85 % всех случаев фетальной водянки составляет неиммунная водянка плода. С ее развитием связаны три основных механизма: внутрутробная анемия, сердечная недостаточность и гипопротеинемия. При поражении парвовирусом В19 неиммунная водянка плода развивается до 27 % случаев, наиболее часто - в гестационном возрасте 10 - 20 недель. Рекомендовано обследовать беременных, которые контактировали с больными парвовирусом В19, или у которых есть подобные клинические проявления заболевания, с целью определения их иммунного статуса. Диагностика на парвовирус В19 выполняется в случаях развития неиммунной водянки плода или его внутриутробной гибели. МЛ "ДИЛА" предлагает европейское качество результатов исследований - иммуноблот IgM и IgG. Широкий выбор биологического материала для проведения ПЦР-исследования на парвовирус В19 (кровь, слюна, хорион и другие виды биоматериала: мазок из ротовой полости, ликвор, амниотическая жидкость, биоптат костного мозга). Возможность проведения дифференциации иммуноглобулинов матери и новорожденного. Высокая точность количественного исследования результатов: чувствительность 92,2 %, специфичность 100 %.

Ураховуючи суттєві зміни у підходах до профілактики раку шийки матки (РШМ), які відбуваються протягом останніх десятиріч, розглянуто поняття первинного, вторинного та третинного рівнів профілактичних заходів щодо онкологічної патології загалом, сутності та мети скринінгових досліджень, вимог до діагностичних тестів, які можуть використовуватись як скринінгові. Висвітлено сучасні підходи до цервікального скринінгу як ключової складової вторинної профілактики РШМ, особливостей існуючих скринінгових програм, заснованих на первинному визначенні високоонкогенних штамів вірусу папіломи людини ізольовано та у поєднанні з цитологічним дослідженням.

Наведено аналіз даних перегляду класифікаційної системи аномальних маткових кровотеч (АМК), здійсненого FIGO у 2018 р. Відповідно до цієї класифікаційної системи виділяють 9 груп етіологічних факторів АМК, розділених на 2 категорії: переважно структурні (поліп, аденоміоз, міома матки, злоякісні процеси) і переважно функціональні (коагулопатії, овуляторна дисфункція, ендометріальна патологія, некласифіковані причини). У цьому випадку є характерним превалювання тих чи інших причин у різні вікові періоди життя жінок, часто спостерігається поєднання декількох причин. Розглянуто сучасні можливості лабораторної діагностики овуляторних дисфункцій, а також патології ендометрія, зокрема хронічного ендометриту - часто недооціненої причини АМК.

Патологічні вагінальні виділення (ПВВ) є однією з найпоширеніших скарг у жінок різного віку. Сьогодні гінекологи все частіше стикаються з проблемою, коли за відсутності лабораторного підтвердження вульвовагінального кандидозу, бактеріального вагінозу та ІПСШ жінки пред'являють скарги на дискомфорт, зумовлений вагінальними виділеннями. Причинами ПВВ можуть бути як інфекційні, так і неінфекційні процеси та їх поєднання. Проаналізовано складність діагностики причин появи ПВВ; продемонстровано, яким чином застосування адекватного обсягу сучасних лабораторних методів діагностики у поєднанні з розумінням багатогранності складових запального процесу відіграє вирішальну роль у з'ясуванні етіології ПВВ і виборі оптимальної лікувальної тактики.